Сумно! Перший день осені!


Навіть не знаю, з чого почати! Щось багато всього на голові! Багато проблем, різних неприємностей! Та ще я не в Україні! Пройшло літо (жах)! Осінь не люблю, як таку! ДРУЗІ ДАЛЕКО! Починаєш їх цінити більше коли нас розділяють тисячі кілометрів. Ностальгія просто "капєєєццц". Починаєш насправді любити Бучач тільки тоді, коли їдеш і не знаєш коли вернешся! Але я сам цього хотів, хотів щось побачити, відчути, зрозуміти! І що....!!! Побачив, зрозумів, відчув і думаю, що ще довго це буду робити! Думаю пройде певний час і я зможу тут себе відчути, як дома, але дав би Бог, щоб у мене на все життя було тільки одне «дома» і це «дома» було б у Бучачі! Як не крути, земля на якій ти народився тягне до себе!

Розумію, що мало хто мене зрозуміє, я не такий як всі, я інший… одні рвуться в світи, а я ні, одні б на моєму місці були б на 100тому небі від щастя, а я чомусь ні (я може на 3-ому чи 4-ому небі)… йой от і розписався, текст без змісту або зміст без тексту, от таке життя поза рідною ненькою Україною. Життя нестримне мов пісок… навіть не знаю, для чого я це написав…

Нічого так чітко не говорить про стан моєї душі, як трек нашого Кобзаря (ну крім курять водний і стукаються та не лунає дзвін):



Хай сонце сіяє і серце співає!
Хай смуток дороги до хати не знає!
Хай щастя панує у Вашому домі!
І радість хай буде forever!

Всім щасливо! Любіть Україну! Любіть один одного!

0 коментарів

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.